Дисертація є цілісним історико-релігієзнавчим дослідженням, у якому показано особливості функціонування як традиційних конфесій (Руська Православна Церква, Українська Греко-Католицька Церква, Римо-Католицька Церква, іудаїзм, старообрядництво), так і конфесій нетрадиційних (євангельських християн-баптистів, християн віри євангельської (п'ятидесятників), назарян, адвентистів сьомого дня, свідків Єгови) в Чернівецькій області впродовж 1944-1985 рр. Показано, що релігійне життя в Чернівецькій області в ці десятиліття характеризувалося певними особливостями і відрізнялося від релігійного життя в інших регіонах СРСР. Воно обумовлювалося низкою чинників, зокрема прикордонним положенням області. Важлива роль у релігійному житті краю належала чинникам соціальним. Чернівецька область була переважно аграрним регіоном, де лише в післявоєнну добу утвердилася колгоспна система. Доходи значної частини селян залежали не від роботи в колгоспах, а доходів від присадибних ділянок. Це робило буковинських селян відносно незалежними від органів влади і обумовлювало те, що вони погано піддавалися владному атеїстичному тиску. Немалу роль у релігійному житті Чернівецької області відіграла й та історична обставина, що цей край відносно пізно ввійшов до складу СРСР. Попри переслідування віруючих і маргіналізацію окремих конфесій. Чернівецька область за радянських часів, як і в довоєнний період, залишалася поліконфесійним регіоном. Тут продовжували функціонувати Руська Православна й Римо-Католицька Церкви, іудаїзм, старообрядництво, євангельські християни-баптисти, християн віри євангельської (п'ятидесятники), адвентисти сьомого дня, свідки Єгови. До того ж тут, окрім цих звичних для інших регіонів України конфесій, діяли "екзотичні" течії осташів і назарян.