У роботі досліджується стильовий синтез у новелах В. Винниченка, зумовлений парадоксальністю його художнього мислення, визначаються жанрові домінанти малої прози митця у контексті української неореалістичної літератури початку XX ст., аналізуються моделі образів персонажів, природа "масової душі" як фундаментального образу в новелістиці письменника, взаємин ватажка і маси, вивчаються мотиви людської поведінки в обставинах ризику, небезпеки, кризи крізь призму соціально-історичних зсувів доби. Ключoвi слoвa : жанр, новела, неореалізм, психологізм, образ персонажа, стильовий синтез.