У дисертації на основі застосування фізико-географічної і палеогеографічної методологій виявлено етапи розвитку ландшафтів Українського Розточчя. Доведено вплив пізньопалеозойських тектонічних структур на формування давнього і сучасного рельєфу, а також ландшафтної структури даної території. Розточчя у ранньому сарматі існувало у вигляді окремої палеогеографічної області. Воно було вододілом і мало хвилястий, горбистий рельєф, складений міоценовими відкладами. В умовах субтропічного клімату тут співіснували мезофільні рослини поряд із вічнозеленими реліктами палеогену, серед тварин були представники травоїдної гіпаріонової фауни. Прилегла частина Малого Полісся не була затоплена міоцеовими морями, а масштаби ерозійного нищення гіпотетичної крейдово-третинної товщі Малого Полісся, окреслені попередніми дослідниками, є перебільшеними. В час максимального зледеніння у долинах на Розточчі панували болота, сирі і вологі луки та рідкі деревно-чагарникові острівки, а сухіші межиріччя були зайняті тундролісовою рослинністю із островами лісів паркового типу, складеними холодостійкими породами. Українське Розточчя в регіональній системі сучасних фізико-географічних одиниць є частиною фізико-географічної області Розточчя, що входить в склад Західної Європи, Середньо-Європейської (Німецько-Польської) рівнини. Із зональної точки зору, Розточчя треба відносити до зони хвойно-широколистяних лісів Західної Європи. В межах Українського Розточчя виділено чотири ландшафти, низку місцевостей та складних урочищ.