У дисертації охарактеризовано відображення українського національно-визвольного руху в інформаційному просторі Української PCP. Дослідження базується на репрезентативній джерельній базі, структура побудована за хронологічно-тематичним принципом. Визначено інструменти, що застосовувалися радянською владою для формування негативного образу Української повстанської армії та збройного підпілля, греко-католицької, автокефальної церков, а також представників ненасильницького спротиву серед широких верств громадськості. У цьому контексті з'ясовано, що основні зусилля радянських органів держбезпеки полягали не тільки у безпосередніх оперативних заходах, а й у саме "викривальній" публіцистично-пропагандистській діяльності. Проаналізовано ставлення населення УРСР до явища визвольного руху 1940-80-х pp. Оскільки одним із основних джерел конструювання усталеного образу цього руху є радянська пропаганда, деталізовано, наскільки безальтернативною ця пропаганда була, якою мірою впливала на свідомість пересічного жителя - для подальшого формування ним власної оцінки тих чи інших історичних подій.