У статті проаналізовано автопоетикальні висловлювання М. Павича, що свідчать про намагання розробляти креативну модель розвитку романної прози. На матеріалі романістики письменника визначено основні поетикальні домінанти постмодерністського роману, характерні для його творів періоду "високого постмодернізму" та їх трансформацію у пізньому періоді творчості. Розглянуто експерименти зі структурною моделлю, що стає ключовим поетикальним аспектом романної прози М. Павича. Дослідниця резюмує, що сербський постмодерніст своїми новаторськими, оригінальними ідеями прагнув оновити традиційну модель роману.