У дисертації представлено теоретико-методологічний аналіз індивідуально-психологічних особливостей рівневої структури феномену самодостатності особистості. Самодостатність особистості розглядається як особистісне інтегративне психологічне утворення, сутність якого виражається в переживанні ситуації самозабезпечення власними силами при помірності соціальних контактів, незалежності точки зору, обізнаності про наявні особистісні ресурси, які сприяють автономному, самостійному, дистанційованому, цілеспрямованому та контрольованому процесу життєдіяльності, та детермінує соціалізацію та індивідуалізацію особистості. Структурну основу самодостатності складають змістовні компоненти (самостійність, незалежність, самоефективність, цілеспрямованість, дистанціювання, альтруїзм, автономність та саморозуміння), а ціннісні орієнтації самодостатності виявляють три рівні - праксіологічний, акмеологічний та трансцендентальний. Диференціація рівнів уможливила класифікування видів самодостатності за аспектами життєдіяльності самодостатньої людини - конативним, рефлексивно-когнітивним, волюнтивним, соціальним та аксіологічним. Створено комплекс авторських психодіагностичних методик, які націлені на дослідження структурних компонентів (ОСКС), ціннісних орієнтацій самодостатності (ОЦС) та аналіз видів самодостатності в контексті аспектів життєдіяльності (МАСС). Теоретичне обґрунтовано та емпірично підтверджено взаємозв'язки показників самодостатності із різними особистісними показниками (параметрами самотності, почуттям зв'язності, самодетермінацією, міжособистісною залежністю, его-ідентичністю, особистісними рисами, самовідношенням, соціально-психологічною адаптацією, задоволеністю життям, смисложиттєвими орієнтаціями, цілями-цінностями), що виявило індивідуально-психологічні особливості в рівневій структурі самодостатньої особистості.