Стаття присвячена проблемі взаємодії екстралінгвальних факторів і мовного втілення інтенції автора у творенні текстів жахів в українській мові. Застосування комплексного підходу до вивчення емотивної надбудови тексту дозволяє виявити особливості референції і вираження суб'єктів-джерел страху та їх прагматичне навантаження в текстах цього жанру. Основою вивчення цього явища став прагматичний підхід, який, із залученням елементів контекстологічного і семантичного методів аналізу, дозволив розробити класифікацію психологічних основ референції в текстах жахів, а також виявити її особливі типи. Основним теоретичним узагальненням став висновок про те, що емотивна надбудова текстів жахів базується на алогізмі вигаданого світу, що сприяє створенню страхітливої атмосфери; у свою чергу, алогічність створюваного вигаданого світу вимагає регулярної функції логічного заперечення пропозитивної основи речень. Здійснений аналіз окреслює широку перспективу подальших наукових пошуків як у межах однієї мови, так і в порівняльному аспекті.