Дисертація присвячена теоретико-експериментальному дослідженню креативності як особистісного феномена, що проявляється як інтегральна перманентна спрямованість людини. Проведено історико-психологічний аналіз "творчості" і "креативності" у паралелі з конструктом "creativity". Здійснено розведення понять "креативність", "творчість" і доведена доцільність введення двох термінологічних пар для цих понять (тобто "творчість=сгагґшг>'" і "креативність=сгедґг'уе life-orientation") з метою розмежування закладеної в них психологічної сутності й поняттєво-термінологічного контексту. Створено концептуальну модель життєздійснювальної креативності (ЖЗК), доведена пріоритетна роль духовності в процесі її розкриття. Визначені її функціональні компоненти, умови прояву, закономірності функціонування, позитивний рекреаційний і життє-перетворювальний вплив на екзистенцію: ЖЗК визначена як антистресор з довгостроковим сануючим ефектом. На базі універсального синергетичного культурологічно-екзистенційного системного (СКЕС) підходу створена психолого-педагогічна технологія прояву ЖЗК у лінгвонавчанні. Лонптюдш експерименти підтвердили факт розкриття ЖЗК та інтенсифікацію навчального процесу: підвищення мотивації, соціальної активності, психоемоційної стабільності, психофізіологічної стресорезистентності та показників modus vivendi.