Дисертація є першим спеціальним історико-етнографічним дослідженням народного вбрання Поділля XX - початку XXI ст. До наукового обігу впроваджено новий емпіричний матеріал, отриманий під час польових етнографічних експедицій до 42-х населених пунктів Поділля, а також зібраний у музейних сховищах впродовж 2013-2015 рр. (Тернопільська, Хмельницька, Вінницька та Одеська області). Територія історико-етнографічного регіону Поділля, що охоплює територію сучасних Вінницької, Хмельницької, Тернопільської, а також північну частину Одеської областей, мас унікальне географічне розташування, а саме - вона пролягає між Сходом і Заходом. На формування духовно-культурного потенціалу регіону значною мірою вплинули особливості його історичного розвитку. Подільський народний костюм має локальні відмінності, які виразно простежуються в межах Східного і Західного Поділля. Виключне значення для подолян мало дотримання регламентацій, що стосувалися виготовлення та одягання святкового (обрядового) вбрання, виконання певних обрядових дій. Існувала чимала кількість вірувань, заборон і настанов щодо носіння народного строю представниками певної вікової групи залежно від події. У перші післявоєнні роки, у важких умовах відбудови господарства, відчувався брак необхідних для пошиття одягу тканин і фурнітури. У цей період селяни створювали найпростіші, з точки зору технології виготовлення, елементи вбрання та взуття, й, відповідно, носили в основному практичні їх зразки. Неабияку роль у формуванні гардероба селян зіграла активізація кравецького ремесла. У 60-80-х рр. XX ст. асортимент виробів помітно урізноманітнився за рахунок розвитку легкої промисловості, торговельної мережі на селі. За роки незалежності України, особливо після Революції Гідності, етнічний одяг перетворюється у стійкий маркер національної ідентичності. Показано, що для населення Поділля другої половини XX - початку XXI ст. характерною стала втрата багатьох народних звичаїв та вірувань.