У дисертації розкрито сутність Франкового розуміння історії, природи, ролі сновидінь у творчому процесі митців, визначено місце сонних візій у культурологічній концепції ученого. Уперше системно, комплексно та поліаспектно досліджено проблеми поетики сновидінь у прозі І. Франка. Простежено художні особливості сновидінь, марень і галюцинацій у прозових творах письменника. Опрацьовано поділ снів за характером і ступенем впливу на поведінку, вибір життєвого рішення персонажа (сни-потрясіння та сни-заспокоєння) за характером впливу на чуттєво-емоційні стани, проаналізовано сюжетно-композиційну структуру сновидінь, особливості зображення онейричного добового хроносу, охарактеризовано часопросторові властивості, притаманні позасвідомим станом персонажів, при цьому визначено характерні сновізійні топоси (ліс, річка, її берег, поле, зелені луки, дорога), простежено поетику та семантику вертикалі, окреслено низку образів та символів, пов'язаних із формуванням поетики сновидінь.