Дисертацію присвячено комплексному вивченню ретрансляції архетипу відьми в українській літературі ХІХ-ХХ ст. На основі аналізу текстів української художньої літератури, а також літературно-теоретичних та критичних праць, фольклорно-етнографічного матеріалу, іконографії та творів образотворчого мистецтва в цій дисертаційній роботі досліджено еволюцію творчого осмислення архетипного образу відьми, особливості функціонування цього символу-коду. Виокремлено й охарактеризовано найвиразніші мотиви побутування архетипу відьми, окреслено особливості оригінальної авторської рецепції цього архетипу. У результаті дослідження було з'ясовано, що творче прочитання та ретрансляція архетипу відьми в українській літературі відбувались двома шляхами: перший вектор послідовно дотримувався народно-демонологічних уявлень про зловмисницю, а другий - продемонстрував надзвичайно цікаві зразки оригінальної авторської інтерпретації. Однак, попри герменевтичну відкритість архетипу відьми до різнопланових авторських інтерпретацій та рецепцій, він все ж зберігає тісний зв'язок із міфологічними джерелами.