Дисертація присвячена виробленню адекватного методологічного інструментарію для дослідження формалізму як синтетичного теоретичного, художнього і соціального дискурсу, вивченню специфіки розвитку і функціонування формалізму в його українській реалізації. Формалізм представлено як соціально-інформацгйну функціональну єдність, розвиток якої детермінований передбачуваним результатом, а діяльність визначається законом композиції (принципами альтернативності, відносності, інструментальності). Відповідно до сконструйованої моделі було висвітлено процеси становлення української версії формалізму, які визначили специфіку її подальшого розгортання. Функціонування українського формалізму розглянуто у підрадянському та діаспорному контекстах. У межах першого було вивчено футуристський і ваплітянський вектори системи, досліджено наукову реалізацію українського формалізму, а також окреслено взаємодію групи неокласиків з системою формалізму в Україні. У контексті діаспорного формалізму вивчено формалістські аспекти пошуків Д. Чижевського та І. Костецького. Зроблено висновок про часткову реалізованість української версії формалізму, розвиток якої був унеможливлений політичним тиском. Наголошено на продуктивності використання загальної теорії систем для вивчення синтетичних дискурсів.