Дисертацію присвячено концептуально-теоретичному дослідженню психології ідеального образу. Дослідження являє собою узагальнення та розвиток зарубіжних і вітчизняних методологічних підходів до аналізу феномена ідеального образу, з'ясування його ролі в структурі особистості. Визначено гносеологічні корені й джерела ідеального образу, показано його категоріальні витоки і дефінітивне оформлення в історії філософії, а також подано розуміння "ідеального" як проблеми "суто теоретичних термінів" у пізнанні. Проаналізовано концепцію образу в міждисциплінарних дослідженнях. Філософія ідеального розуміється як фундаментальна основа проблеми образу в науці. Доведено, що образ - це базова категорія психології. Показано аксіологічний аспект проблеми образу в психології: ідеальний образ як психічне освоєння світу, як довербальний засіб кодування інформації. Визначено концептуальний потенціал імагінальної парадигми у психології: окреслено історіографічну позицію образу в психологічній науці та його місце як мови пізнання в категоріальній системі психології. Розкрито феноменологію ідеального образу і вказано на "проблемний комплекс" ідеального образу в психології. Встановлено культурно-історичну природу ідеального образу, його семіотичний та інформативний характер, виокремлено екзистенціальні аспекти ідеальних образів особистості, розкрито теоретико-методологічні основи дослідження ідеальних образів, охарактеризовано базові процеси ідеального образу в системі вищих психічних функцій (ВПФ), вказано, що ідеальний образ - це функціональна система і системогенез. Розроблено концептуально-психологічні вектори дослідження ідеальних образів. Концепцію образу представлено в якості базової категорії психології. Образ виступає провідною парадигмою міждисциплінарних досліджень, є внутрішньою формою мови пізнання (ВФМП). Розроблено психологічний супровід імагінального розвитку людини. З урахуванням результатів дослідження створено програму психологічного розвитку імагінальної системи особистості.