У дисертації комплексно досліджено та проаналізовано зовнішню політику і дипломатію Мао Цзедуна в 1940-1970-х рр. У головних розділах та допоміжних підрозділах розглянуто зовнішньополітичну діяльність китайського керівництва відносно СІНА, провідних країн Західної Європи (Велика Британія, Франція, Німеччина), Радянського Союзу, так званих країн "третього світу" - держав Латинської Америки, Азії. Доведено, що за сприянням і вказівками "Великого керманича Мао", починаючи з середини 1940-х рр. і фактично до вересня 1976 р., як стратегічні, так і тактичні проблеми зовнішньої політики і дипломатії КНР вирішувалися виключно першою особою (інколи після консультацій з вузьким колом державних і політичних соратників). Висвітлено процес еволюції китайської політики щодо існуючої системи міжнародних відносин, враховуючи наявність впливових суб'єктивних чинників, як, наприклад. Сполучених Штатів Америки, СРСР, Західної Європи, Японії тощо. Значна увага приділена діяльності самого Мао Цзедуна, відомим тогочасним політикам - Г. Трумену, У. Черчіллю, Й.Сталіну, М. Хрущову, Шарлю де Голлю, І. Ганді та іншим. У цілому, позитивно оцінюючи домінуючі напрями зовнішньої політики та дипломатичне маневрування Мао, автор акцентує увагу на прорахунках, недоліках, слабких місцях, а інколи й трагічних наслідках (наприклад, ситуація навколо острова Даманський) зовнішньополітичних амбіцій китайського лідера.