Дисертація присвячена науково-методичному узагальненню та новому вирішенню проблеми оптимізації мистецької освіти шляхом обгрунтування, розробки та практичної апробації саногенно-особистісної парадигми музичного навчання у системі дошкільної та початкової шкільної освіти. На основі вивчення філософської, психолого -педагогічної та мистецтвознавчої наукової літератури проаналізовано теорію та практику сучасної системи дошкільної та початкової шкільної музичної освіти в контексті сучасних наукових підходів. Розкрито сутність, зміст і структуру музичної навченості, критерії, показники та її рівні у дошкільників і молодших школярів. Розглянуто особливості психофізіологічного розвитку сучасних дошкільників і молодших школярів. Досліджено феномен музикотерапії та досвід її застосування у сфері музичної педагогіки Саногенно-особистісну парадигму визначено як фундаментальну ідею, згідно якої підвищення ефективності мистецької освіти дошкільників і молодших школярів в умовах сучасності передбачає актуалізацію резервних й адаптивних можливостей дитячого організму засобами музикотерапії. Провідними положеннями саногенно-особистісної парадигми виступають запропоновані нами принципи: комплементарно-інтеграційний, гуманістично-комунікативний, гедоністично-оитимістичний, емоційно-коригувальний інднвідуально-розвивальний. Ефективна реалізація саногенно-особистісної парадигми забезпечується теоретико-методичною системою музичного навчання дошкільників і молодших школярів з використанням музикотерапії, яка містить розроблені нами педагогічні умови, етапи, форми, методи та прийоми.