Представлена робота є комплексним дослідженням історії української діаспори в контексті її інституційного, соціально-економічного та культурного розвитку протягом 1991 - 2010 років. З'ясовано основні концептуальні підходи до висвітлення зазначеної теми у вітчизняній та зарубіжній науковій літературі. Проаналізовано історичні передумови, що сприяли відтворенню діаспори в Російській Федерації після 1991 року. На основі різнопланових джерел обгрунтовано закономірність творення української діаспори в Росії як такої, що є самобутньою та організаційно оформленою. Представлено основні етапи розвитку діаспори, що супроводжувався, зокрема, організацією її інституційних структур. В контексті соціально-економічної адаптації українців у Росії прослідковано процес їх укорінення в господарське життя та освоєння соціальної ніші в країні проживання. На прикладі клинів та інших місць компактного проживання українців у Росії висвітлені форми й особливості національно-культурного, релігійного життя діаспори. У процесі дослідження виявлена стійка тенденція розширення мережі українських інституцій місцевого, регіонального й загальноросійського рівня, незважаючи на відсутність єдиного координуючого центру діаспори в Росії та помітне зменшення чисельності самої діаспори.