У статті досліджується поетичний доробок Г. Петрука-Попика, який досі очікує фахового поцінування, крізь призму художньої своєрідності (художня картина світу, образотворення, символічність, фольклорні мотиви, націєцентризм та ін.). Осмислюється поезія митця з позицій його творчої значущості, що відкриває шлях для нового прочитання, поглибленої естетико-культурологічної та оцінної інтерпретації мистецьких здобутків літературного Тернопілля другої половини ХХ століття, розширює теоретичні і літературознавчі уявлення про новаторство західноукраїнського письменника. Простежується еволюція художнього мислення поета, його постійне прагнення до самовдосконалення на жанрово-стильовому та образному рівнях, розглядаються загальнолюдські, громадянські, моральні імперативи, які формують національно свідому особистість українця.