У дисертації здійснено спробу системно-типологічного вивчення рецепції традиційних образів і сюжетів у сучасній українській драматургії. Проблему розкрито в контексті співвідношення традиційно-образного матеріалу та сучасного неоміфологізму, творення авторських текстів-міфів, специфіки поєднання античних, язичницьких і християнських протосюжетів. Відповідно до теорії традиційних сюжетів і образів, традиційних мотивів (розроблених "чернівецькою школою"), розглянуто їхню рецептивну рефлексію в національній драматургії межі XX - XXI століть. Установлено, що в процесі входження традиційних сюжетів та образів у постмодерний дискурс найпродуктивнішими методами є рецепція, трансформація, інтерпретація, реміфологізація, авторський текст-міф. Серед особливостей сучасної рецепції традиційно-образного матеріалу вирізняється дописування та деконструкція, реміфологізація та деміфологізація. Визначено та проаналізовано процес інспірації варіантів та інваріантів традиційних сюжетів і образів: "троянського циклу", "подорожі потойбіччям", "міфу про морську царівну", "подорожі в часі", "створення штучної людини", "Ромео і Джульетта", "Дон Жуана", "Попелюшки", "апокаліптичного та космогонічного міфів".