У дисертації реконструйовано різноманіття повсякденних практик жінок Східної Галичини в часі від 1914 р., коли розпочалася Перша світова війна, до 1921 р., коли було укладено Ризький мирний договір, який, по суті, завершив для українців період війни і пов'язаних з нею змагань за національну державність, і після якого останні чоловіки змогли повернутися до рідних домівок з фронту, полону, таборів для інтернованих осіб. Розкрито особливості військової та громадської діяльності жінок, їхнє місце в родині та суспільстві; світоглядні уявлення жінок під час війни, які включали ставлення до життя і смерті, патріотизму й обов'язку, часу та простору; значення Дому в жіночій самоідентифікації; моделі сімейних відносин у ситуації роздільного життя; формування образів жінок і жіночого повсякдення в тогочасній художній літературі, народній творчості, мистецьких творах і фотографіях. Для жінок не було універсального способу перетривати війну, вони дуже по-різному проживали і переживали війну. Наголошується, що жінки були активним дійовим чинником суспільних процесів.