У дисертації проаналізовано інтерпретацію сутності життєтворчості особистості як полідисциплінарної гуманітарної проблеми в контексті філософського, соціологічного, психологічного і педагогічного знання, розроблено матричну модель освітньої концепції педагогіки життєтворчості. Обґрунтовано вибір методологічних підходів і принципів інтерпретації ідей педагогіки життєтворчості в історико-педагогічному контексті. Здійснено ретроспективний аналіз суспільно-політичних, культурних і освітніх передумов становлення педагогіки життєтворчості, починаючи з козацької доби (XVI-XVII ст.). Розроблено й обгрунтовано періодизацію розвитку теорії і практики педагогіки життєтворчості протягом другої половини XX - початку XXI ст., яка включає 4 етапи: інструментально-методичний (1950-ті - 1985 рр.), трансформаційний (1985-1990 pp.) інтеграційний (1990-ті pp.), етап концептуального оформлення (з 2000-х pp.). За результатами вивчення сучасної освітньої практики встановлено, що експериментальна перевірка ідей педагогіки життєтворчості здійснюється у багатьох школах України, набуваючи специфіки залежно від типу закладу. Обгрунтовано перспективні напрями подальшого інноваційного розвитку педагогіки життєтворчості в освіті України.