На матеріалі циклу поезій «Весною» досліджено любовну лірику Богдана Лепкого і зроблено спробу цілісного представлення модерністської її парадигми. Розкрито провідні мотиви любовної лірики й показано, що вони переважно розкривають нерозділене кохання або пов’язані зі спогадами про кохання, що минуло. З’ясовано, що любовні мотиви найтісніше переплітаються з пейзажними. Проаналізовано систему образів та символів поезій про кохання (зокрема, образ серця, квітів, солов’я та образ коханої) і визначено найпродуктивніші засоби їх творення (метафора, персоніфікація, порівняння, паралелізм, повтор та кільце). Виявлено поетико-стильові домінанти любовної лірики. Встановлено, що найпомітніша стильова домінанта поета, яка витікає з його романтичного світосприйняття — туга. Доведено, що Богдану Лепкому вдалося відійти від фольклорної традиції зображення (поезія набула медитативного характеру, відбувся перехід на внутрішнє самоспоглядання, занурення в думки, спогади, почуття) та виробити власну індивідуально-стильову манеру, хоча повністю розірвати зв’язок із народнопоетичною творчістю він не зміг (фольклорні образи, символи та мінорна емоційна домінанта). Ключові слова: любовна лірика, модернізм, поетико-стильова домінанта, образ, символ, мотив.