Дисертацію присвячено історико-педагогічному аналізу форм і методів виховання молодших школярів засобами народної хореографії у загальноосвітніх і позашкільних закладах України (1945–1991 рр.). Вивчено джерельну базу та історіографію досліджуваної проблеми; розроблено основні етапи розвитку форм і методів виховання молодших школярів в освітньому просторі України: 1) відновлювально-пошуковий (1945–1950 рр.), 2) організаційно-педагогічній (1951–1960 рр.), 30 структурно-модернізаційний (1961–1991 рр.). Розкрито особливості використання педагогічного потенціалу народної хореографії у вихованні молодших школярів досліджуваного періоду: масовість звітних концертів, оглядів, конкурсів, фестивалів дитячої художньої самодіяльності; визначеність критеріїв мотивацій і перспектив; переважання методів змагання та заохочення; державний контроль і підтримка тощо. Визначено здобутки творчого використання вітчизняного історико-педагогічного досвіду виховання молодших школярів засобами народної хореографії в сучасних умовах: спрямованість на виховання у колективі, удосконалення мистецьких знань і хореографічних умінь, підвищення інтересу до народного танцю, розвиток творчого потенціалу учнів початкових шкіл, інтеграція ігрових методів у виховний процес тощо.