У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано новий підхід до вирішення важливої й актуальної проблеми, що полягає в комплексному і всебічному висвітленні історико-педагогічних рефлексій розвитку освіти на Кіровоградщині (Єлисаветградщині) другої половини ХГХ-ХХ ст. У її розв'язанні застосовано філософські знання (що забезпечили розгляд історико-педагогічних рефлексії українських дослідників історії освіти на Кіровоградщині (Єлисаветградщині) у просторі діалектичних законів та закономірностей, взаємозалежності та взаємовпливів явищ об'єктивної дійсності); загальнонаукові методологічні підходи (системний, культурологічний, герменевтичний, історіографічний); конкретно-наукові підходи (парадигмальний, персоналістично-біографічний); принципи (історизму, єдності історичного й логічного, об'єктивності, усебічності й цілісності вивчення історико-педагогічних процесів і явищ); методи (загальнонаукові та історико-педагогічні). У розвитку наукових рефлексій історії освіти та педагогічної думки досліджуваного регіону виокремлено три основні періоди: перший -дореволюційний (друга половина XIX- 1917 р.) - праці сучасників у хронологічних межах дослідження; другий - радянський (1919-1991 рр.) - історико-педагогічні рефлексії вчених радянського періоду; третій - сучасний (з 1991р.-до нашого часу) - праці дослідників часів незалежної України. Встановлено, що кожний із вищезазначених періодів має свої суттєві відмінності в характері підходів до історико-педагогічного дискурсу, у змісті та напрямах досліджень різних аспектів розвитку освіти й педагогічної думки на Кіровоградщині (Єлисаветградщині), які зумовлені соціально-економічними, суспільно-політичними та соціально-культурними реаліями тих часів, коли здійснювалися дослідження. Особливого значення набуває аналіз властивих цим періодам освітніх парадигм. Зі зміною освітніх парадигм відбулися трансформації в наукових пошуках учених. З'ясовано, що дослідження історико-педагогічних рефлексій дослідників про розвиток освіти на Кіровоградщині (Єлисаветградщині) має потужну джерельну базу, аналіз якої здійснено за такими групами джерел: за методологією вивчення освітніх явищ і процесів минулого розрізнялись історичні, історико-педагогічні праці; за змістом визначались наукові дослідження (монографії, дисертації); узагальнюваний праці; статті й матеріали конференцій; популяризаторські праці (публіцистика, науково-популярні видання); довідкові (енциклопедії, бібліографічні покажчики, словники тощо); джерела особистого походження (автобіографії педагогів, спогади, мемуари, листи, особові архівні фонди тощо). Виявлено особливості нагромадження наукових знань про розвиток освіти краю другої половини ХГХ-ХХ ст. та висвітлено історико-педагогічні рефлексії з окремих галузей професійної освіти (педагогічної, професійно-технічної, мистецької та ін.). Узагальнено наукові розвідки педагогічних персоналій Єлисаветградщини досліджуваного періоду В. Ястребова, М. Федоровського, М. Завадського, В. Харцієва, Н. Бракер, П. Рябкова, А. Макаренка та визначено їхній внесок у розвиток української педагогіки. У дисертації розкрито рефлексії вітчизняних учених щодо регіональних особливостей розвитку освіти, етапів вивчення педагогічної спадщини В. Сухомлинського та педагогічних пошуків педагогів-новаторів Кіровоградщини 50-70-х рр. XX ст. І. Ткаченка (концепція трудового виховання), О. Хмури (інноваційна технологія навчання), А. Рєзніка (педагогіка співробітництва), М. Кодака (дидактично-виховні ідеї), Є. Максютіна (ідея всебічного гармонійного виховання дітей у школі продовженого дня). Автором удосконалено і розширено наукові уявлення про: сутнісні характеристики понять "Кіровоградщина (Єлисаветградщина)", "регіон" "освіта Кіровофадщини (Єлисаветфадщини)", "рефлексія", "рефлексія історико-педагогічного процесу", "історіофафія", "історія вітчизняної педагогічної думки", "педагогічні персоналії", "новаторство"; особливості історичного, соціокультурного розвитку регіону, основні характеристики розвитку освіти Кіровофадщини (Єлисаветфадщини) окресленого періоду; уявлення про творчість громадських діячів і педагогів (М. Федоровського, М. Завадського, В. Ястребова, В. Харцієва, Н. Бракер, П. Рябкова, В. Сухомлинського, І. Ткаченка, О. Хмури, М. Кодака, Є. Максютіна, А. Рєзніка та ін.), діяльність яких була пов'язана з історією розвитку освітніх процесів на Кіровоградщині (Єлисаветфадщині) і є ще малодослідженою. З'ясовано, що з середини XIX ст. й до початку XXI ст. йшов зростаючий процес нагромадження наукових знань про розвиток освіти та педагогічної думки регіону. Разом із тим, в історико-педагогічних рефлексіях вітчизняних дослідників зберігалася низка проблем, що досліджувались як наскрізні впродовж фивалого періоду, серед них, зокрема: історія окремих закладів освіти, особливості розвитку регіональної освіти, персоналії найбільш видатних педагогічних постатей краю тощо. Здійснений у дисертації цілісний і системний історіофафічяий аналіз становлення та розвитку освіти Кіровофадщини (Єлисаветфадщини) репрезентує можливості не лише подальшого вивчення означеного соціально-педагогічного явища, а й практичного втілення позитивного історико-педагогогічного досвіду в реалії вітчизняної системи освіти на сучасному етапі.