Після коронації Сигізмунда І Ягеллона відбулись значні зміни у зовнішній політиці Польського королівства. Це пов'язано з бажанням короля закріпити власні династичні позиції у Центрально-Східній Європі. У той же час, тотожність інтересів Ягеллонів і Габсбургів стали причиною політичного протистояння. На першому етапі рівність сил змусила їх до пошуку компромісу, результатом чого стало проведення Першого Віденського конгресу у 1515 р. Рішення конгресу встановили політичну рівновагу у регіоні і статусу кво між династіями до 1526 р. Смерть небожа Сигізмунда І Людовика II у 1526 р. і початок боротьби за корони Чехії та Угорщини визначили майбутнє Ягеллонів. Апогеєм протистояння за владу у Центрально-Східній Європі стала війна в Угорщині між Габсбургами та трансільванським воєводою Яношем Заполья, якого неофіційно підтримував польський король. Включення до воєнного протистояння Османської імперії ускладнило ситуацію і загрожувало появою турків на кордонах Польщі. Політика Сигізмунда І у цей період представляла балансування між Габсбургами і Османами з метою збереження власних позицій в регіоні. Ступінь залучення Польщі до угорського конфлікту у 1526-1548 pp. визначила не тільки статус країни у Центрально-Східній Європі, але й її місце у системі європейських міжнародних відносин та пріоритетні напрями зовнішньої політики держави у наступний період.