В теоретичному плані розроблені концептуальні підходи, алгоритми структурного аналізу природоохоронних систем, виокремлення їх базових елементів, обгрунтування оптимальної територіальної організації ландшафтних систем. Опрацьовані конструктивно-географічні засади сталого розвитку природоохоронних систем території. Окреслено дві пріоритетні функції узгодженого розвитку регіону: антропоекологічну та природоохоронну. Висвітлено сутнісні напрямки географічних досліджень природоохоронних систем: природничо-географічний та гуманістично-географічний, які органічно поєднуються у конструктивно-географічному підході. Прикладними результатами виконаної роботи є система комп'ютерно-картографічних моделей екомережі, багатофакторного аналізу етапів проектування природоохоронних систем Подільського регіону. Обгрунтовано створення 41 ключової території, що репрезентує біотичне і ландшафтне різноманіття 33 із 37 ландшафтних районів Поділля. Зонально-азональні особливості проектованої екомережі репрезентують 24 природні ядра в межах ландшафтів зони широколистяних лісів; 15 природних ядер в межах ландшафтів лісостепової зони і 2 природні ядра - у зоні мішаних лісів. Створена великомасштабна картосхема біоцентрично-мережевої ЛТС відображає каркас природоохоронної системи регіону. В межах просторових поліфункціональних систем збереження біотичного та ландшафтного різноманіття виокремлено декілька типів екомережоформувальних вузлів: національного рівня - 5, регіонального рівня - 11; локального рівня - 25. Запропонована модель оптимізації заповідної мережі передбачає формування 82 перспективних для заповідання об'єктів. Серед них 5 національних природних парків, природний заповідник, 23 регіональні ландшафтні парки, 43 заказники. Створено оптимізаційні моделі природоохоронних систем Поділля, які базуються на результатах аналізу існуючої структури землекористування. Розраховані та співставленні регіональні індекси антропогенної перетвореності для оптимальної, фактичної та пропонованої структур землекористування Поділля з метою визначення ступеня екологічності фактичної і проектованої структур землекористування з позицій їх наближення до оптимальної (екологічно стабільної) структури.