Дисертацію присвячено дослідженню закономірностей семантичних зрушень, які відбувалися в групі індоєвропейських лексичних гнізд із синонімічним значенням 'рости, збільшуватися', одиниці яких засвідчені в германських, слов'янських та балтійських мовах. На підставі аналізу матеріалу п'яти лексичних гнізд висувається гіпотеза, за якою можливе виділення системних збігів у семантичній організації групи лексичних гнізд із синонімічними коренями, тлумачення однакового вектору й результатів семантичного розвитку кількох різнокореневих груп слів реалізацією в них спільної "генетичної програми" (семантичного потенціалу), яку попередньо характеризуємо як суму первинних смислів, здатних утворювати однакові ланцюжки семем незалежно в різних гніздах у різні періоди їхнього життя. Ознакою такої програми, з одного боку, є наявність в семантичній організації гнізд імпліцитних семем, відсутніх в описах відомої суми значень слів, однак цілком реальних з огляду на утворені від них вторинні значення. З іншого боку, передбачається вибірковість реалізації такої "програми" в різномовних одиницях гнізда: в одній групі мов давній семантичний потенціал має втілення, тоді як в інших - ні (неактивовані "семантичні гени"). Втрата продуктивності одиниць певного гнізда у мовленнєвій практиці свідчить про вичерпування "генетичної програми".