Дослідження присвячене конструюванню пам'яті "нової людини" у 1920-х -1930-х pp. У дисертації розглянуто діяльність Істпарту та Комісії з історії фабрик і заводів, що займались проведенням перших радянських кампаній з написання історії та їхній вплив на витворення історичної пам'яті та формування колективної й індивідуальної пам'яті робітників. У роботі проаналізовано техніки, що застосовувалися радянською владою задля конструювання пам'яті про Жовтень 1917 року та соціалістичне будівництво в міжвоєнну добу. Основними способами збирання/конструювання его-свідчень були вечори спогадів, написання споминів відповідно до переліків питань, заповнення анкет, проведення індивідуальних бесід та написання автобіографій. На "правильне" пам'ятання минулого та теперішнього, окрім заходів комісій, також впливали всі засоби радянської пропаганди. Аналіз кампанії з написання історії Дніпрогесу, символу перших п'ятирічок, проілюстрував загальні тенденції конструювання пам'яті "нової людини" в УСРР. Завдяки зверненню до спогадів дніпробудівців, передовсім неопублікованих, у дисертаційному дослідженні представлено не лише теорію "правильного" пам'ятання будівництва Дніпрогесу, але й практику: як, що, коли розповідали і писали робітники та якими були особливості розповідей жінок.