У дисертації проведено комплексний аналіз діяльності боярського прошарку на території Південно-Західної Русі протягом X1-XIV ст. Визначено основні джерела походження боярства, передусім у етнічному відношенні, його служилу природу; показано, що постійна наближеність до князя та адміністративного апарату характеризує боярство як провідну верству та обумовлює його відносне відокремлення від широких мас населення. Встановлено приналежність до боярства на перших етапах існування стану іноземців-варягів як основи князівських дружин, рух яких на південь був спричинений економічними факторами. Асиміляція варязького елементу відкрила дорогу до складу дружини, а отже і боярства, представникам місцевого населення, кочовиків, які визнавали себе васалами прикордонних князівств та широких мас населення за відповідний рівень заслуг перед князем. Зроблено акцент на матеріальному положенні боярства, основою якого виступає боярська садиба як центр сільської округи та військово-господарський комплекс. Розкрито особливості положення боярства на території окремих князівств Київського, Чернігівського, Переяславського, Галицько-Волинського, де його зовнішня та внутрішня політика відрізнялася у залежності від факторів політичного, економічного, міжнародного, суспільного характеру.