У дисертації розглянуто основні концепції психопоетики. Виявлено джерела становлення особистості Гр. Тютюнника: вплив макро- та мікросередовища. У процесі дослідження застосовано психологоспрямовані дослідження А. Адлера, М. Барнича. В. Гаджиєва, Л. Виготського, Й. Гейзинги, Л. Левчук., Ч. Ломброзо, К. Леонгарда, М. Розовського, В. Ромеиця, 3. Фройда, К.-Г. Юнга та ін. Досліджена характер та темперамент митця як основних складників психоструктури особистості. Едіпів комплекс, спричинений зрадою матері Гр. Тютюнника батькові визнано домінуючим у психосфері письменника. З'ясовано кореляцію особливостей психоструктури Гр. Тютюнника та художності. Визначено, що попри соціально-економічні фактори, письменник апелює до основ духовності. Осмислено поняття художнє мислення та визначено, що для Гр. Тютюнника характерними є такі його особливості: антиномічність; емоційність та чутливість; наявність інтелектуального таланту; синтетичність, ліричність, драматургічність. Визначено, що відродження тенденцій неореалізму, започаткованих на початку XX ст. В. Винниченком, підхоплені у 20-х роках В. Підмогильним, окрім загальномистецьких тенденцій 60-х років великою мірою зумовлено особливостями психоструктури письменника. Тіснота рамок соцреалізму - це не лише данина тенденціям часу, а навпаки - тенденції часу зумовлені появою в літературному дискурсі елітарних особистостей з певними особливостями психоструктури, які формують художній світ письменника.