Дисертацію присвячено вивченню психологічних чинників розвитку екологічної самосвідомості у юнацькому віці. Теоретично проаналізовано та описано структурно-динамічну модель детермінації екологічної самосвідомості особистості юнацького віку. Визначено, що екологічна самосвідомість - це усвідомлення себе одночасно і частиною біопсихосоціодуховної системи (екосистеми), смислової єдності з нею й водночас унікальною особистістю та побудова на основі цього відносин з навколишнім середовищем та з самим собою. Показано, що екологічна самосвідомості особистості є динамічною системою, яка змінюється відповідно до нормативного розвитку самосвідомості. Структура феномену включає в себе афективний, когнітивний, конативний та ціннісно-рефлексивний компоненти, кожен з яких функціонує на елементарному, особистісному та духовному рівнях. Встановлено, що екологічна самосвідомість мас вікові, статеві, демографічні, професійні особливості, а її чинниками розвитку є суб'єктно-особисгісні властивості. Показано, що системотвірним чинником є інтегральна емпатія. Емпірично визначено систему чинників розвитку екологічної самосвідомості, яка репрезентована чотирма факторами: "Афективноемпатійним", "Суб'сктно-підтримуючим", "Гуманістично спрямованим" та "Діяльнісно спрямованим". Розроблено та успішно апробовано програму розвитку екологічної самосвідомості у юнацькому віці "Emotion. Reflection. Action. (ERA)". Доведено, що послідовна актуалізація домінуючих емпіричних факторних чинників відповідно до структурних компонентів екологічної самосвідомості, зумовлює розвиток останньої.