У дисертації цілісно досліджено розвиток проблеми індивідуалізації навчання студентів природничо-математичних спеціальностей у закладах вищої педагогічної освіти України другої половини XX - початку XXI століття. Розкрито витоки досліджуваної проблеми в історії світової та вітчизняної педагогічної думки, термінологічно-понятійний апарат дисертації, внесок науковців досліджуваного періоду в розвиток цілісної теорії індивідуалізації навчання, напрями наукових пошуків стосовно проблеми індивідуалізації в міждисциплінарному просторі, теорію та практику індивідуалізації навчання в зарубіжній науці. Науково обгрунтовано етапи розвитку досліджуваної проблеми та виділені їхні особливості: І етап ( 1950 - 1960 роки) - етап актуалізації проблеми індивідуалізації навчання у зв'язку з пошуком шляхів підвищення ефективності вищої педагогічної освіти; II етап (1961 - 1986 роки) - етап збагачення форм і методів індивідуалізації навчання в умовах розвитку освітніх концепцій; III етап (1987 - 2013 роки) - етап інтенсивного розвитку проблеми індивідуалізації навчання в контексті гуманоцентричної парадигми. Узагальнено досвід індивідуалізації навчання майбутніх учителів природничо-математичних дисциплін на кожному з етапів. Виявлено провідні тенденції індивідуалізації навчання студентів природничо-математичних спеціальностей закладів вищої педагогічної освіти України в обраних хронологічних межах й окреслено напрями подальшого використання узагальненого досвіду в сучасних умовах.