У дисертації здійснено систематизований та узагальнюючий розгляд освітніх практик філософії у її дидактичних та виховних репрезентаціях на основі комплементарного застосування феноменологічного, культурно-антропологічного, герменевтичного та структурно-функціонального аналізу, історичної компаративістики. Об'єктом дослідження є теоретична саморефлексія філософської освіти. Предметом дослідження є трансформації освітніх практик філософії у сучасних соціокультурних контекстах. Наукова новизна одержаних результатів полягає у процесуальній концептуалізації освітніх практик філософії як специфічного модусу її існування у просторі культури і життєвому світі, де постійно відбувається інтеграція і диференціація філософії і педагогіки, наслідком чого є розширення їхнього функціонального діапазону. Доведено, що освітні практики філософії, з одного боку, є відповіддю на соціальні і культурні запити суспільства, а з іншого - мають випереджальний характер, задаючи перспективу духовного оновлення і формуванню людини майбутнього. Матеріали дисертації можуть використовуватись у навчальних і виховних практиках, для розробки методичних посібників, варіативних навчальних програм і проектів спеціального характеру, у викладанні спецкурсів з філософії, філософії освіти та соціології освіти.