Встановлено, що до провідних абіотичних і біотичних чинників при культивуванні гамарид в регульованих системах відносяться: температурний режим, рівень мінералізації, вміст неорганічних сполук азоту та склад кормів на різних стадіях розвитку. Показано, що в умовах значного підвищення температури води в зоні прибережних мілководь Київського водосховища адаптивними реакціями популяцій гамарид Chaetogammarus ischnus (Stebbing, 1898), Pontogammarus robustoides (Sars, 1894), Dikerogammarus villosus (Sowinsky, 1894) та Dikerogammarus haemobaphes (Eichwald, 1841) є їх міграції в зони з більш комфортними температурними умовами (глибоководні ділянки, зони заплеску) та зниження інтенсивності розмноження. Температуру води 28 °С можна вважати критичною для їх відтворення. Встановлено, що формування теплостійкості гамарид носить різноспрямований характер і залежить від біологічних особливостей виду та характеру дії чинника: статичного, динамічного чи коливального режимів. Тривале утримання гамарид у відносно стабільних умовах з невеликою амплітудою коливань температури (24±1 °С) сприяє зниженню резистентності у Р. robustoides і її підвищенню у Ch. ischnus. Дослідження адаптивних реакцій цих видів гамарид до підвищення рівня солоності води виявили їх залежність від тривалості дії чинника, високу чутливість природних популяцій порівняно з адаптованими та більш значний потенціал Ch. ischnus. Показано, що гамариди Ch. ischnus і P. robustoides, виявляють високу резистентність до вмісту амонійного азоту у водному середовищі. На підставі отриманих результатів розроблено технологічну схему культивування гамарид в регульованих системах.