У роботі запропонований базис, утворений двома факторами як оргтехнологічними засобами миследіяльності (парадигмальність та характер центрованості уявлень стосовно психіки), який дозволяє систематизувати, упорядковувати психологічні концепції, розроблені у різних методологічних напрямах психології, співвідносити їх у межах визначених орієнтирів. Локус центрованості розглядається як один з головних факторів, що стимулює трансформацію парадигм через переміну поглядів стосовно причинності психічних явищ. Розглянуті три основні форми раціональності: класична, некласична та постнекласична парадигми, та чотири фокуси центрованості пояснень стосовно причин психічних явищ, а саме: органоцентровані, енвайроцентровані, соціоцентровані та нонцентровані системи. Воднораз на засадах категорійного аналізу співвіднесено зміст понять “свідомість” та “рефлексія” у діалектично зорієнтованій радянській та когнітивній психологіях, тобто в тих підходах, які пройшли шлях трансформації парадигматики від класичної “нормальної” науки, заснованої на природничо-наукових засновках, до постнекласичного типу раціональності (переважання нормативів гуманітарних наук) через проміжну ланку неокласичної парадигми. Здійснений детальний опис класичного етапу розвитку психологічних концепцій та виокремленні дві основні лінії розвитку розуміння свідомості: 1) від результуючого аспекту роботи мозкових структур до якісного атрибута активності суб’єкта (радянська психологія); 2) від ізольованого етапу обробки інформації до засобу регуляції й контролю функціонування різних частин психіки (когнітивна психологія). Формування внутрішнього ментального простору або внутрішнього плану дій є спільним етапом розвитку уявлень про свідомість у цих наукових школах. Найбільші розбіжності двох підходів виявлені у домінуючих настановленнях на аналіз вторинної відображувальної природи свідомості у радянській психології і вторинної регулятивної функції свідомості у когнітивній науці. Крім того, виокремленні розбіжності у розумінні місця та ролі рефлексії в організації та реалізації свідомої діяльності суб’єкта. Для радянської психології характерна наступна трансформація уявлень про рефлексію: “атрибут свідомості – механізм свідомості – чинник розвитку свідомості – ознака внутрішньої активності нарівні зі свідомістю”. Трансформацію моделей рефлексії у межах когнітивного підходу відображає схема: “режим функціонування свідомості – форма активності свідомості – рівень свідомості – метастан контролю свідомості”. Проведений аналіз доводить ефективність застосування базисів як основи методологічно компетентного теоретизування, оскільки вони дозволяють оптимізувати систематизацію великого обсягу інформації за обраними критеріями.