Дослідження висвітлює досвід методологування у сфері психології, що належить до теоретичних засновків свідомості людини в онтоґенезі й охоплює психофізичні виміри її буттєвості і життєвого функціонування. Висвітлено особливості генетично первинних форм розвитку людської свідомості, ґрунтуючись на організмічних задатках як можливостях майбутнього психофізіологічного самоздійснення новонароджених і немовлят. Наведено понятійне визначення свідомості, яка сутнісно полягає у спільному усвідомленні себе, а отже співвіднесенні себе із власним життям, що становить загальну для всіх живих істот місію виживання-творення. Показано, що виникнення свідомості – це шлях ранньовікового розвитку людського організму, онтоґенез якого розпочинається асигніфікованим періодом безмовності.