У статті самопізнання розглядається як одна з атрибутивних властивостей розвиткового функціонування свідомої здатності людини бути присутньою у світі. Йдеться про розуміння особистості як про шарову побудову: у підґрунті перебуває “емоційно-динамічне єство” (Г. Скоровода) чи “організм” (К. Роджерс), тобто наші потяги, прагнення й пов’язані з ними емоції; і над ним поверх когнітивно-вольову “особисту надбудову” (Ф. Лерш), свідоме “Я”. Наші переживання є автентичними (справжніми), коли те, що переживається у підґрунті особи (“живіт“,“серце“), не відшовхнуте від нашої особистої надбудови (“розум“, “воля“), як це стається у фройдистських витісненнях, а навпаки, людина дає собі звіт того, що там діється, й керується цим у своїх рішеннях і висловах. Витіснення “підвалу” із поля наших переживань веде до нещирості, брехні самому собі (Ж-П. Сартр), й у крайніх випадках – до неврозу та психозу. Особистісно центрована психотерапія Карла Роджерса допомагає людині “знайти себе“, прислуховуватись до свого “організму” і помалу рухатись у напрямку до “повно функціональної особистості”. Йдеться про стиль життя, у якому людина відкрита до своїх глибинних переживань і бере їх до уваги у своїх рішеннях та поведінці. Поняття “повністю функціонуючої особистості” подібне до концепції самоактуалізаційної особи А. Маслова.