У статті здійснено історичний аналіз трактування в гуманітарних науках моральності особистості взагалі та у її відношенні до духовного і до проблематики морального здоров’я зокрема. Констатується невизначеність щодо проблеми моральності людини в етичній думці античності, що привела до морального песимізму. Стверджується, що на сучасному етапі традиційно вивчення морального здоров’я особистості здійснюється переважно із соціологічного, психосоціального і загальнопсихологічного підходів, які не становлять глибинного смислового узмістовленні мотиваційного поля моральної поведінки та її стійкості. Аргументується, що автентична моральність індивідуальна, нерегламентована й абсолютна. Викладаються методологічні і теоретичні засади психологічного вивчення морального здоров’я особистості у контексті духовної парадигми, аналізуються емпіричні факти прояву даного феномену. Зазначається, що моральне здоров’я як складова сили та енергії людини перебуває у синергетичній взаємодії з її духовним, соціальним, психологічним, психічним та соматичним здоров’ям. Висновується, що повноцінне моральне здоров’я стосується володіння особистістю духовними здатностями вірити, любити, творити добро і боротися зі злом, уреальнювати свободу та відповідальність. Детально розглядається феномен морального нездоров’я, що виявляється в орієнтації особистості на моральність соціальної природи, у володінні неусвідомленими неавтентичними моральними феноменами, в наявності конфліктів у моральній сфері особистості між усвідомленими й неусвідомленими утвореннями, в егоїстичній спрямованості спонукальної сфери, в обстоюванні деструктивних умовних моральних цінностей, що спричинені дією психологічних механізмів функціонування нездорового Я. Обґрунтовується, що в основі морального здоров’я особистості є автентичні духовні цінності, розвинуте моральне Я, моральна самосвідомість, моральний ідеал. Викладаються перспективи дослідження даного проблемного контексту актуалізованого поля психологічного упредметнення.