Дослідження висвітлює теоретичні уявлення щодо розуміння природи та особливостей соціально-психологічної адаптації особи до світу. У статті розглянуто сутнісне змістове наповнення двох рівнів функціонування адаптації – соціального і психічного. Доведено, що соціальний рівень пристосування окреслює взаємодію людини з оточенням, відтак відбувається соціальна адаптивність суб’єкта до зовнішнього світу і соціальна адаптивність особистості у складноструктурованому вітакультурному просторі. Психічний рівень передбачає виокремлення особи як психодуховної субсистеми (А.В. Фурман), де відбувається особистісна адаптованість до внутрішнього психічного виміру та особистісна адаптованість у власному психодуховному світі. Аргументована виняткова роль у пізнанні соціально-психологічної адаптації типологічного методу в контексті вітакультурної методології, суть якого полягає в тому, що за кожним із запропонованих понятійних фіксацій адаптаційної активності закріплюється специфічне категорійне поле, котре й задає сферу їх застосування. Розробка вказаного підходу і чітке виокремлення його методологічних засновків уможливлює виділення домінуючих індикаторів свідомості на різних рівнях суб’єктивного досвіду: у сфері несвідомості – трансфінітного Я, у підсвідомості – іманентного Я, у свідомості – Я-концепції, у трансцендентності – інтуїтивного Я або Самості.