У статті розглядається зв'язок повісті Т.Шевченка "Прогулка с удовольствием и не без морали" з жанром та мотивом подорожі. Простежується вплив подорожньої традиції сентименталізму, а саме на оповідній манері повісті та в акценті на переживанні мандрівника, а не на описі маршруту подорожі. Суб'єктивність оповідача робить його окремим героєм інтрадієгетичного світу. Його дискурс це естетичне освоєння дійсності, що характерне українському романтизму. Визначається вплив просвітницької концепції у змалюванні образу сучасника. Окрема увага приділяється універсальності мотиву подорожі у міфологічній парадигмі.