У роботі аналізується велика проза Г. Пагутяк у контексті української химерної літератури ХХ ст. Її твори "Діти", "Повість про Марію і Магдалину", "Філософський камінь", "Господар", "Смітник Господа нашого", "Захід сонця в Урожі", "Слуга з Добромиля", "Зачаровані музиканти" трактуються як експериментальні, оскільки синтезують жанрові ознаки фантастичного, психологічного, міфологічного, антиутопічного, інтелектуального та ін. різновидів роману. Химерне письмо авторки характеризується такими ознаками, як художня умовність, наскрізні метафори, притчевість, філософічність, психологізм, часопросторові зміщення, фантастичні і міфологічні елементи, оніричні структури тощо. Доводиться, що романістика авторки розвивається у річищі філософсько-психологічного аналізу дійсності, а художній світ у ній набуває поліфонічного виміру. Ключові слова: жанр, химерний роман, фентезі, антиутопія, міфологія, стиль, поетика.