У цій публікації розглянуто умови розвитку приватного сектору в Україні в роки НЕП на прикладі Харкова. Методологія дослідження передбачає використання аналітичного підходу, відповідно до якого, оцінка фактичного матеріалу здійснювалася одночасно у двох площинах – з боку офіційних структур (виявлення цілей влади у ставленні до населення та дій стосовно житла, що випливали із вказаних цілей) та з боку населення (опис реакції громадян на нову політику відносно житла та їх заходів щодо ігнорування чи обходу встановлених регулятором заборон у сфері житлової політики). З’ясовано, що основна мета житлової політики влади у роки НЕП (1921–1928 рр.) передбачала збереження та відновлення житлового фонду. Виявлено протиріччя між відносно м’якою політикою офіційної влади із заохочення індивідуального будівництва та заходами із планомірного скорочення такого будівництва, яке здійснювалося переважно «нетрудовими елементами» і не відповідало комуністичній концепції колективного проживання.