Після другого відродження в 1942 р. Українська Автокефальна Православна Церква (далі – УАПЦ) зазнала багато перешкод щодо своєї діяльності від радянського та німецького окупаційних режимів. Від переслідувань та утисків ієрархами та духовенством УАПЦ прийняте рішення емігрувати. Зберігши канонічний єпископат, УАПЦ розпочала новий етап існування в емігрантських умовах. Місцем перебування для духовенства та великої кількості українського народу стала повоєнна Німеччина. Серед численних емігрантів, які покинули Україну, був Анатолій Захарович Дублянський, майбутній митрополит Західноєвропейський і Паризький УАПЦ в діаспорі, уродженець Волині, який залишив помітний слід у розвитку культури рідного краю та церковного життя в Німеччині. Присвятивши своє життя УАПЦі, він багато потрудився для становлення та існування УАПЦ в Німеччині, спочатку у священичому сані, а після смерті дружини – у єпископському. Саме на основі спогадів Анатолія Дублянського про зародження церковного життя в повоєнній Німеччині у цій статті досліджено процес становлення українського православного життя та діяльності УАПЦ в Німеччині після Другої світової війни.