У статті досліджено утворення і генезис Марійських товариств в українських землях у греко- католицькому лоні, починаючи із початку 1600-х рр. і – до нашого часу на підставі відповідного бреве Папи Павла V на прохання греко-католицького митрополита Йосифа Велямина Рутського з метою глибшої побожності віруючих до Богородиці і, загалом, до релігійного життя і практик у кожній парафії. Висвітлюється різнобічна діяльність цього припарафіяльного (церковного) товариства, яке проводило харитативні акції, допомагало лікарням, сиротинцям, школам, організовувало для віруючих реколекції, видавало просвітницьку релігійну літературу і часописи, розвивало серед жіноцтва і молоді справжню духовність, милосердя до ближнього та відданість Українській Греко-Католицькій Церкві із одночасним відкритим декларуванням своєї українськості, патріотичності, піднімаючи в українському суспільстві національний дух. На прикладі Марійського товариства (дружин) та різних його гуртків у Бучачі під духовною опікою отців-василіян Бучацького монастиря ЧСВВ, детально розкрито широку полівекторну діяльність членів цього марійського руху, його становлення, розквіт, занепад і новітнє відродження, що є загалом характерним для руху у XVII–XXI ст. в Україні. Окрім того, досліджено процес відродження і становлення Марійських дружин на сучасному етапі, який розпочався на початку 1990-х рр. у греко-католицьких парафіях в Україні. Також висвітлено, у статистичному контексті, мережу, кількість осередків і членів Марійських дружин у греко- католицьких архиєпархіях, єпархіях і екзархатах як в Україні, так і в світі станом за 2015 р., що сприяє баченню цілісної картини розвитку і становищу марійського руху.