У статті виявлено основні типи фортифікаційних укріплень регіону, що мали місце у Х–ХІІ ст. Простежено основні тенденції, характерні у розбудові об’єктів фортифікаційного значення та замків зокрема. Зважаючи на особливості давньоруського фортифікаційного будівництва, тривалий час місто було втіленням усіх відомих фортифікаційних споруд на той час. У ранньому середньовіччі в загальну систему оборонних споруд міста входили власні укріплення культових споруд, монастирів та церков. Місцеві феодали мали власні укріплені житла, що знаходилися у межах міста і фортифікаційні укріплення яких тісно перепліталися із системою фортифікації усього міста. У цей період складно виокремити один конкретний тип фортифікаційних укріплень. Приблизно у ХІ–ХІІ ст. на західноукраїнських землях розпочинають виокремлюватися типи укріплень, що не залежали від міста і функціонували як самостійні об’єкти фортифікації.