У статті представлений культурно-екологічний аналіз стогу – найбільш розповсюдженої у Карпатському регіоні споруди для зберігання сіна. Автори, на основі власних польових матеріалів, архівних та літературних етнографічних джерел, проаналізували поширення цієї споруди в досліджуваному регіоні, її конструктивні особливості та процес культурної адаптації різних частин стогу до природно-кліматичних умов, особливостей травостою, диких та домашніх травоїдних тварин. Поширення стогу на карті Карпат та його функціональне значення вказує на те, що він може вважатися одним із маркерів Східнокарпатського макрорегіону на межі із Західнокарпатським. З’ясувано, що, незважаючи на свою конструктивну примітивність, морфологія стогу має значну варіативність, спричинену як розмаїттям природних умов різних регіонів й висотно-зональних ніш, так й дією закону полілінійності адаптивної еволюції, яка припускає можливість різних шляхів пристосування в аналогічних умовах середовища. Дослідники зауважили, що там, де чинник впливу діє інтенсивно, або популяція займає широкий спектр екологічних ніш, в процесі еволюції виробилася комбінація із різних адаптаційних прийомів. На прикладі стогу проявляються також інші закони культурної екології, зокрема, правило крос-культурної адаптації. Яскравою ілюстрацією цього правила є стіг на палях у Південних Карпатах; палі на мокрих луках зберігають сіно від вологи, на рівних сухих площадках захищають сіно від поїдання його дикими травоїдними тваринами, на схилах вирівнюють платформу, на філіальних дворах місце під платформою використовується як хлів.