У статті проаналізовано роль музеїв та їхніх працівників у збереженні рухомої сакральної спадщини західноукраїнського регіону впродовж періоду другої половини 1940-х – першої половини 1960-х рр., коли радянська влада реалізовувала свою атеїстичну політику на цих теренах. Характеризується низка рухомих сакральних пам’яток, які поповнили збірки музейних закладів західних областей УРСР. Описані окремі дії та експедиції, в результаті яких врятовано цінні реліквії та предмети, працівників Київського художнього музею, Закарпатського державного музею Волинського краєзнавчого, Ровенського обласного краєзнавчого, Острозького краєзнавчого музеїв, Українського державного музею етнографії і промислу у м. Львові, Львівського музею українського мистецтва, музею народного мистецтва Гуцульщини і Покуття у м. Коломия, та ін. Особливо відзначається зусилля щодо порятунку сакральних об’єктів плеяди сподвижників української пам’яткоохоронної та музейної справи, таких, як Б. Возницький, П. Жолтовський, Р. Кашевська.