Висвітлено вітчизняний і грецький досвід забезпечення академічної мобільності студентів закладів вищої освіти (ЗВО). З’ясовано, що її розвитку в Україні сприяло кілька факторів: удосконалення законодавчої бази, підписання угоди про безвізовий режим України з Європейським Союзом (ЄС), вдосконалення та застосування процедури взаємного визнання документів про освіту, приєднання України до програми Erasmus+. Встановлено, що перешкоджають активізації процесів академічної мобільності такі негативні внутрішні процеси: економічні характеристики країни (різниця між рівнем життя в Україні та країнах ЄС), якість та вартість навчання і проживання, доступність побутових послуг, відповідність до європейських освітніх стандартів, недостатній рівень володіння іноземними мовами, недостатня обізнаність студентів щодо програм обміну тощо. Проаналізовано особливості реалізації права студентів грецьких вишів на академічну мобільність на прикладі юридичних факультетів Фракійського університету імені Демокрита та Афінського національного університету імені І.Каподістрії. Охарактеризовано процедуру участі студенів в програмах з практики (тривалість практики, категорії осіб, які можуть брати участь у відповідних програмах, перелік документів, які необхідно подати до участі у програмі, критерії відбору претендентів, розмір стипендії тощо), особливості організації магістерських програм грецьких вишів спільно із зарубіжними щодо надання єдиного диплома магістра. Враховуючи досвід грецьких вишів, виокремлено спектр питань, які потребують свого вирішення у вітчизняній системі вищої освіти. До них віднесено: покращення державного фінансування програм обміну; всебічне інформування студентів щодо таких програм; організація спільних магістерських освітніх програм вітчизняних і зарубіжних вишів; підвищення рівня іншомовної комунікативної компетентності студентів.