Дисертація присвячена розкриттю особливостей переживання підліткової кризи вихованцями школи-інтернату, які тривалий час перебувають в умовах депривації сімейної взаємодії. Виявлено, що утворення нових психологічних структур підлітка під час переживання ним вікової кризи ускладнюється депривуючою ситуацією розвитку, в основі якої лежить незадоволення життєво значущих потреб. У роботі представлено аналіз науково-теоретичних концепцій вітчизняної та зарубіжної психології, присвячених вивченню специфіки переходу від дитинства до дорослості, розкриттю його змісту та структури. Розширено наукове уявлення про почуття дорослості як центрального утворення підліткової кризи, яке детермінує специфіку ціннісних ставлень підлітка. Визначено зміст та особливості переживання підліткової кризи та досліджено соціально-психологічні характеристики підлітка школи-інтернату в процесі її подолання. Виділено та обґрунтовано критерії (соціально-психологічна адаптованість, інтегральність самоставлень, адекватність Я-образу), їх показники та типологію (нормативний, ситуативний, депривований) переживання вікової кризи підлітками школи-інтернату. Розроблено та апробовано коригуючу програму, спрямовану на актуалізацію соціогенної потреби самоприйняття та самореалізації депривованих підлітків. У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове вирішення проблеми переживання вікової кризи підлітками школи-інтернату, яке полягає у розробці наукових положень про депривуючий вплив ситуації дефіциту або повної відсутності сімейної взаємодії на особистісний розвиток підлітка у період переживання ним вікової кризи; виявленні особливостей становлення образу дорослості підлітків школи-інтернату, як результату їх ціннісних ставлень; визначенні специфіки та типології переживання ними вікової кризи, а також розробці та експериментальній апробації коригуючої програми, спрямованої на актуалізацію депривованої потреби у самоприйнятті та самореалізації.