Стаття містить результати теоретичного аналізу та емпіричного дослідження ціннісних особливостей українців, які так чи інакше зацікавлені у психотерапії. Огляд останніх закордонних публікацій з теми свідчить, що імовірними предикторами залучення клієнта в роботу та створення міцного терапевтичного альянсу, окрім демографічних даних і місця проживання клієнта, є його віра у психотерапію, бажання і готовність працювати, психологічна організація, освіта, загальний рівень психосоціального функціонування, тип прив’язаності, рівень матеріального забезпення, а також співпадіння клієнта і терапевта за релігійними переконаннями та цінностями. У межах обстоюваної гіпотези доведено, що ще одним імовірнісно значущим фактором є домінування секулярно-раціональних цінностей (за визначенням Р. Інґлегарта) серед тих, хто цікавиться психотерапією. Дана гіпотеза, перевірена на українській вибірці, не знайшла емпіричного підтвердження. Втім було з’ясовано, що особи з досвідом психотерапії один рік та більше (експериментальна група) чітко відрізняються від осіб, котрі ніколи не звертались до психотерапевта саме за цінностями самовираження. Вони виявляються у більшій толерантності до іншого, здатності довіряти людям, бажанні реалізувати себе у творчій роботі та в активному громадському житті. Натомість, у групі осіб, які ніколи не звертались до психотерапевта, було зафіксовано домінування цінностей виживання, для якого характерним є певний рівень недовіри до різних проявів інакшості, почуття небезпеки і бажання дотримуватись традиційних поглядів, властивих родині та місцевій громаді. Наразі невідомо, чи наявність цих цінностей є передумовою, одним з факторів, що впливає на визнання можливості і потреби звернення до психотерапевта, або ж є певним похідним результатом самої психотерапії. Вочевидь доречними видаються обидва варіанти: психотерапія потенційно цікава передусім тим, хто зорієнтований на цінності самовираження, вона сприяє підсиленню цих цінностей у процесі зменшення страждання.