У статті розкрито аксіологічний потенціал емоційного інтелекту у процесі життєздійснення особистості. Концептуальною основою окреслених теоретичних міркувань слугують позитивна психотерапія Н. Пезешкіана, а також логіка постнекласичної раціональності. Згідно з нею мозок конструює емоції, які мають соціокультурну і цільову детермінацію і покликані економити “бюджет тіла”. Розуміння та інтерпретація емоцій забезпечується такими компонентами емоційного інтелекту, як організмічне чуття та емоційна компетентність. Перше, маючи аксіологічний зміст, відповідає за розуміння інтра- та екстрапсихічної реальності, сконструйованої особою як психосоматичним індивідом. Друга характеризується соціокультурним змістом і передбачає втілення інтрапсихічної реальності у життєздатні проекти та інтерпретацію значущих сигналів, що надходять іззовні. Загалом доведено, що позитивна психотерапія Н. Пезешкіана створює сприятливе поле для дослідження значення емоцій та емоційного інтелекту в процесі життєздійснення завдяки виокремленню актуального, внутрішнього і базового конфліктів і відповідних їм рівнів ідентичності. З’ясовано, що на актуальному рівні найбільш сприятливою стратегією керування емоціями і спрямування їх у конструктивне русло є вироблення вміння дистанціюватися від них. Однак аксіологічний зміст емоційного інтелекту найбільш чітко актуалізується на рівні базового конфлікту (базової ідентичності), згідно з яким наявність тих чи інших відчуттів, почуттів, емоцій та афектів може свідчити про дезадаптивність старих концепцій у нових соціокультурних реаліях, а також сигналізувати про потребу їх зміни і про здолання пов’язаних із цим ризиків. Це уможливлюється завдяки налагодженому контакту із собою і через помірне входження в емоційний “потік”, що допомагає відокремити інтроекти від справжнього Я й у підсумку обрати конгруентний шлях життєздійснення. Індикатором правильності вибору тут слугуватиме відсутність в особистості внутрішнього конфлікту, що виявляється у почутті безвиході та психосоматичних порушеннях.